Газета "Ярмарок"

В операційній лікування не закінчується. Лікар, який оперує, як кажуть, виходжує хворого. “У хірургії спочатку йде голова, потім руки, потім знову голова, - пояснює мені лікар Виговський. - Коли ти закінчив роботу в операційній, далі вже бачиш розвиток подій хвороби, призначення. Я ніколи після операції, особливо важкої, не призначаю лікування на 2-3 дні, тільки на 1. Потім оглядаю хворого, його аналізи, роблю корекцію: “це відмінити, це додати”. По-іншому просто не можна”.

У нашому районі Анатолій Виговський вже 5 років. Щосу“боти і щонеділі, не говорячи вже за будні дні, він о 9-й годині завжди у відділенні. Причому, немає значення - є “важкі” після операції чи нема. Він щодня оглядає своїх хворих. “У нас не кам’яний вік, тому і хірург, і операційна повинні бути напоготові цілодобово, - вважає Анатолій Анатолійович. - Чому має їздити “швидка” і шукати хірурга, адже він повинен бути на місці?!” Крім того, розуміє завідуючий хірургічним відділенням і те, що на місці працюють і молоді хірурги (мають 5, інший - 6 років стажу, 1 взагалі перший рік після ординатури). Вони завжди можуть розраховувати і на досвід старшого товариша, і на його пораду. Де б не був лікар, його можуть викликати. Тому і повинна вчитися молодь, а завідуючий бути у курсі всіх справ, що проходять у відділенні.

МОЛОДЬ НЕ ОЧЕРСТВІЛА

За роки своєї практики Анатолію Виговському і його підлеглим доводилося бачити і вірність, і відданість, і турботу членів родини один за одного. “Причому, це сьогодні й не рідкість, - сказав співрозмовник. - Навіть при всьому тому, що ми скептично ставимось до молоді. І я б не сказав, що вони очерствіли. Звичайно, якщо не враховувати тих людей, які надто опустились і випивають. Там важко чекати турботи.

А от чи є таке, що чоловіки доглядають за хворими жінками, так як жінки за чоловіками, то справді є. Бабуся в нас тут була, прізвище не пам’ятаю, - згадує лікар, - якій було глибоко за 80, якщо не за 90. Я її прооперував по гострій хірургічній патології. З реанімації її перевели в палату. У бабці дід років на 20 молодший. Він весь час був біля неї. Ви не уявляєте, як він убивався за бабою! Як він за нею доглядав! Усе відділення було шоковане. І сидів біля баби, і їсти носив, а палата ж жіноча… Я йому кажу: “Тут же інші жінки лежать, у кожної свої потреби…” Головне, це ж не тільки женився чи вийшла заміж і, як кажуть, на піку почуттів бігаєш та крутишся… Скільки людям років, а вони одне за одного… У таких стареньких людей я не назвав би це любов’ю, але оці теплі почуття і турбота вражають. Ще я помітив, що внуки гарно ставляться до своїх стареньких бабусь та дідусів. Бувають й інші випадки. Одного року у лютому були сильні морози. Молодий чоловік, взявши у батька гроші, напився, впав і обморозив пальці на обох руках. Обморожені пальці відрізають. То батько був біля цього дорослого сина стільки, скільки лежав син і поки все не загоїлося. Згодом виявляється, що у батька рак нирки. Але цьому сину, як кажуть, “по барабану”. Та батько свого часу, коли син був у лікарні, біля нього вибігав. Тож сказати, що всі ми такі “хоч до рани прикладай” не можу. Але, мабуть, відсотків 70 людей залишаються людьми. Ось я дивився “Дискавері”: ведмежа полізло і впало з дерева. Ведмедиця схопила ведмежа, обняла. Дитинча також обіймає маму. Але ж це тварина! А ми - люди. Тому й повинні мати в душі щось тепле, світле, людське”.

“МОЖНА, Я ПОМОЛЮСЬ?”

- Чому хірурги перед операцією піднімають руки, що значить цей своєрідний жест?

- Це не жест, а чисто наші хірургічні прийоми не більше, не менше. Ми помили руки перед операцією і вони в нас стерильні. Нам дають стерильний рушничок, потім одягаємо стерильний халат і ми вже не маємо права опускати руки нижче пояса.

- Ваші рідні теж працюють в медицині?

- Ні (посміхається), діти йти в медицину не захотіли. Вони в мене вже дорослі. Дочці Світлані 31 рік, подарувала мені онука Андрійка, чекаю поки зробить мене у січні дідусем вдруге. Живуть вони у Вишгороді. А сину моєму Сергію 25, женився недавно. Пішли мої діти зовсім іншими шляхами. Коли ми переїхали до Кагарлика, дружина працювала в поліклініці. Потім я сказав, що одного медика достатньо в сім’ї і вона пішла в педагогіку - нині працює в дитячому садку.

- Чула, що деякі лікарі-хірурги, гінекологи моляться перед операцією. А ви як?

- Я можу перед операцією хворого перехрестити. Можу сказати: “Господи, поможи”. Це не трафарет і не звичка, це все щиро. Все залежить від того, яка ситуація. Деякі хворі у нас перед операцією просяться: “Можна, я помолюсь?” Будь ласка. В основному це старші люди. А загалом лікарю нема різниці, хто до нього потрапить - чи християнин, чи мусульманин… Я оперував різних людей, бо працював і в Алжирі 3 роки, і у Франції…

- У нас, як, напевне, і всюди, є різні релігійні течії зі своїми правилами і переконаннями. Дехто забороняє переливання крові, дехто і самі операції…

- Слава Богу, за ці 5 років, які я тут, з подібним не стикався. Правда, були такі, що приходили, просили дозволу, щоб проповідувати. Була у нас не одна секта, а от представників православної віри, на жаль, не було. Лікар не завжди може вкласти в голову те, що пити горілку - це погано, а комусь і взагалі не можна. Непогано було б, щоб батюшка провів з певним контингентом відповідні бесіди і направив таких людей на вірний шлях.

ЛІФТ, ОПЕРАЦІЙНИЙ СТІЛ І ЛАМПА

- Чи всього вистачає у хірургічному відділенні?

- Якби ж то… Почну з того, що проблема донорської крові на Україні, та й за її межами, велика. Донорство не тільки медична проблема. Якби “нагорі” хоч трохи спускалися на землю і долучалися до проблем медицини, причому самі не лікувалися у Швейцарії й Англії, не народжували дітей у закордонних клініках, а у наших районних лікарнях, припустимо, доньки чи Тимошенко, чи Ющенка, то державні керманичі прийшли б у відділення і побачили, як воно працюється, коли багато чого нема, може, й покращився б стан.

Нещодавно дивився проспекти “Медицина” і відмітив, що ми не маємо багато чого найнеобхід-нішого. За 5 років моєї роботи ми зробили дуже хорошу планову операційну і з новою безтіньовою лампою, і з новим наркозним апаратом, новими вікнами. Далі розганятися не можемо, бо все упирається в кошти. Ми із задоволенням поставили б кондиціонер, але у нас немає грошей. Уявіть собі, як можна оперувати, коли температура 300С? (конди-ціонер коштує близько 9 тис. грн. - Авт.). Новий операційний стіл нам теж треба, причому 2. Ці столи, які у нас є, вже не тільки фізично, а й морально застаріли. Вони вже просто вийшли з ладу. Для лікарні таку суму не оплатити, для району, мабуть, також, але ж люди дорожчі. За проспектом, найдешевший операційний стіл коштує 54 тис. грн. Причому, мова йде за механічний - руками я його розкладаю, ногою піднімаю і опускаю, ручки стола повертаю у потрібний бік й ін. Це позиції, які потрібні при операції. При операції на жовчному потрібно, щоб хворий лежав відповідно, якщо на нирках чи легенях - по-іншому, на боку. Операційний стіл - це не просто якась дошка, на яку можна лягти і на цьому все. Добре, якщо хворий худенький, а якщо людина з великою масою - отака гора! - то хворого потрібно опустити, бо тоді нічого не залишається, як порхати, як колібрі, і заглядати в рану. А стіл у плановій операційній не опускається і не піднімається, стоїть на одному місці і все.

Дякуючи і лікарні, і спонсорам, ми зробили ремонт у плановій операційній. Та, на жаль, не завершили - закінчилися гроші. Щоб його закінчити нам потрібно 200 тис. грн. Але найнеобхідніший для нас ліфт. Взагалі казнити потрібно когось за те, що лікарню свого часу прийняли без ліфта. Але зробити його можна, бо ліфтна шахта є. Винести на собі хвору людину нашим працівникам справді дуже важко. Близько 250 тис. грн. коштує, щоб поставити ліфт. Хірургічний налобний освітлювач, який дає додатковий промінь світла, посилює поле зору огляду хірурга і коштує 800 гривень, також дуже необ-хідна річ. У нас є схожі лампи 70-х років випуску, але вони вкрай незручні.

(Далі буде).