Газета "Ярмарок"

Хліб і здоров’я – дві найбільші цінності у житті людини. Це й символи Миронівки, адже вона відома пшеницями селекції місцевого інституту та цілющими радоновими джерелами, на яких базується лікувальний процес у водолікарні (сьогоднішня офіційна назва – комунальний заклад Київської обласної ради «Миронівська обласна лікарня відновного лікування»). Перших хворих вона прийняла у 1958 році. Отже, привід побувати тут нині серйозний: 50-ліття все-таки – дата поважна.

–  Рішення виконкому Київської обласної ради депутатів трудящих про відкриття обласної бальнеологічної лікарні датоване 9 лютого 1957 року, – говорить її нинішній (за період існування лікарні десятий) головний лікар, організатор охорони здоров’я вищої категорії Олександр Петрович Горкуша, який очолив колектив осені 2007-го року. – Тож виникли сумніви, з якого часу вести відлік біографії медичного закладу? Вирішили продовжувати існуючу традицію. Широкого святкування ювілею не було, поки що не до цього…

Знайомство з лікарнею починаючи з хворих, бо хто, як не вони, найоб’єктивніше оцінить її роботу?

Киянин П.О. Маяковський, інвалід першої групи, самостійно ходити не може. «Після лікування в Миронівці почуваюсь краще і морально і фізично, – говорить він. – Приїжджаю сюди протягом 15 років. Мене взагалі ноги не тримали. Тепер ось можу стояти. Після Миронівки я відчуваю себе людиною…»

К.Л. Зайцеву, також із Києва (неможливо не відзначити, що серед пацієнтів багато жителів столиці) у лікарню відновного лікування привели сильні болі у попереку. «У нас ніхто не брався допомогти. За порадою знайомих купила путівку в Миронівку, – розповідає. – І ось подивіться на мене: ходила як качечка, а тепер бігаю! Відмінне лікування, фізкультура, режим, уважний персонал, чудова природа. Обов’язково приїду ще».

А ось враження ще однієї киянки, між іншим, потомственного лікаря-терапевта, З.О. Ситікової: «Був вибір, куди їхати: у Хмільник чи сюди? Вирішила в Миронівку – дешевше, ближче, зручно добиратись залізницею, а лікування таке ж. Покійна мама шість разів була. Їй дуже допомагало. Я перенесла операцію на хребті, ходила в корсеті. Тільки тиждень тут, а вже відчула дію миронівського радону. Стало легше. Звичайно, це не санаторій. Сюди б такі ж умови та обладнання… А персонал старанний, природа – «райський» куточок».

«У Миронівку приїжджаю, як до своєї родини. Повернусь додому і рік мрію, щоб знову потрапити сюди. Не буде безкоштовної путівки – куплю. Я тум, мов заново на світ народжуюсь. Хороший ефект дають лікувальні ванни плюс всі ці кашки, травичка, це озерце і, звичайно ж, добре слово лікаря, медсестер». Так відгукується про Миронівську водолікарню Л.С. Коротка з Вишгорода.

В одній із палат познайомились з подружжям Варень із Санки-Петербурга. «Я 35 років мучусь з поліартритом. Хвороба прогресувала. Про миронівську радонову воду розповіли родичі з Кагарлика. Торік приїхала вперше, відчула себе краще. Тепер ось знову тут», – не приховую своїх добрих вражень Юлія Корнілівна.

Краще почувається після лікування 84-річний миронівчанин С.С. Токовенко, хворий на поліартрит. «Якби не Миронівка, не знаю, що б зі мною було, – поспішаю сказати свою думку Н.О. Кравченко з Богуслава. – Приїхала з паличкою, тепер обходжусь без неї…»

Я розмовляла з багатьма людьми – місцевими, із сіл, районних центрів області, з міста Києва, Росії, Бєларусі, Молдови. Хтось із них приїхав лікуватись за безкоштовною путівкою, хтось за власні кошти, хтось купив курсівку. Мені називали різні діагнози і призначенні процедури. Та всі були одностайними: миронівська вода полегшує їхній стан, повертає здатність рухатись, працювати, відчувати насолоду від життя.

Прокоментувати висловлювання пацієнтів я попросила керівника медичного закладу О.П. Горкушу.

–  Олександре Петровичу, як відомо, ви не суто організатор медичної галузі, а й практикуючий фізіотерапевт. Які висновки робите про стан здоров’я хворих після лікування? Чи дійсно така помічна радонова вода, як вони говорять?

–  Я вже переконався, що із 100 хворих 95 виписуються з лікарні з покращенням. І це не тільки мої особисті спостереження. Це статистика, підтверджена багаторічним досвідом роботи колективу. Та й хіба б їхали сюди стільки людей, якби радон їм не допомагав? Коли у 1987 році молодим спеціалістом я прийшов у Миронівську ЦРЛ, то застав, напевне, найпродуктивніші часи водолікарні. Тут лікувались з усього колишнього Союзу. На цих людей «замикалась» у місті ціла інфраструктура – це й квартири, і торгівля, й організація відпочинку…

Працюючи у ЦРЛ терапевтом, а згодом і головним лікарем, я, правду кажучи, не надавав особливого значення можливостям водолікарні. Тепер ось, вникаючи у її роботу, вражений: яким унікальним багатством, виявляється, володіє Миронівка. Місцеве родовище мінеральних радонових вод (в Україні таких, до речі, відомо лише 7) – це ж справжній подарунок природи. Завдяки вмісту мінеральних солей і газів така вода діє як бальнеологічна процедура. У той же час радон і радіоактивні продукти його розпаду та зв’язане з ним іонізуюче випромінювання роблять цю воду ще й джерелом альфатерапії. Ось чому під її впливом звужуються капіляри, зменшується частота серцевих скорочень, підвищений артеріальний тиск знижується, а понижений – підвищується. Нормалізується функція щитовидної залози, яєчників. До цього слід додати заспокійливу, гальмівну дію радону на центральну нервову систему. Він також нормалізує склад крові, знижує рівень холестерину…

–  Кажуть, що миронівські старожили приписували джерелу здатність позбавляти від лишаїв, екземи, псоріазу ті інших захворювань шкіри…

–  З цим якраз і пов’язана історія його відкриття. В архівах лікарні збереглись спогади про те, як цілком випадково у 1936 році на території цукрозаводу при бурінні свердловини замість звичайної води одержали жовту, із запахом сірководню. Була вона дуже холодною, неприємною на смак. При відстоюванні з’являвся бурий осад заліза. Тобто, ця вода виявилась непридатною для пиття. Нею мили після зміни інструменти, руки і стали помічати, що зникають виразки на шкірі, перестає «крутити» кістки. От тоді і пішла слава про лікувальні властивості джерела. До цього звідусіль їхали люди з банками, бідончиками. Цю воду дехто навіть пив у надії одужати, хоч ніхто не знав її властивостей. Їх почали вивчати пізніше. У серпні 1955 року фіхівці Українського інституту курортології і бальнеології, а у травні 1957 року – Інституту геології Академії Наук УРСР, дослідивши зразки миронівської води, прийшли до висновку, що вона належить до сильних радонових вод і має гідрокарбонатно-кальцієвомагнієвий хімічний склад. До того ж за ступенем радіоактивності перевищує всі дослідженні води не тільки в Україні і Європейській частині колишнього СРСР, а й деяких відомих закордонних джерел, зокрема, Франції і Чехії.

–  Цю свою «силу» миронівська зберегла і донині?

–  Двічі на рік Інститут гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзєєва АМН України досліджує зразки води з усіх свердловин на вміст радону-222. Ми ж у себе аналізуємо її щоденно. Найсильнішою, як і з самого початку, є вода з першої свердловини. У двох інших діючих та одній спостережній радону дещо менше, але достатньо для лікувального впливу на організм людини. Я порівнював склад миронівської води з ідентичними радіоактивними водами родовищ Хмільника, Білої Церкви, Житомира, Знам’янки, Кривого Рогу (всі вони сформовані у товщині одного кристалічного щита гранітного масиву), і можу з певністю сказати, що наша вода дійсно сильніша. Людям відомо про це. Тож Миронівська водолікарня відновного лікування реклами не потребує. Путівки користуються великим попитом. А їх щомісяця 75 – за рахунок обласного бюджету та 10 – за кошти хворих. Існує навіть черга, щоб потрапити на лікування. Все таки дві путівки на увесь, наприклад, Миронівський район (розподіляються вони пропорційно кількості населення) – це дуже  мало. Щоправда, у місцевих жителів є можливість придбати курсівку чи оплатити окремі, призначені лікарем, процедури. Донедавна для миронівчан ми їх відпускали навіть безкоштовно. На жаль, сьогоднішні реалії не дозволяють робити це надалі. Радон треба добути, нагріти, подати в лікувальний корпус. Все це – затрати, які з кожним днем зростають. Недешево обходяться електропроцедури. А з березня 2008 року платимо ще й за користування надрами для видобування корисних копалин, тобто води.

–  І скільки ж коштує курсівка?

–  Сьогодні – 600 гривень. Путівка – 1600. Це, до речі, значно менше, ніж у подібних закладах. Я їх всі об’їхав, щоб порівняти з нашим, запозичити кращий досвід. В санаторіях, де застосовують радонове лікування, звичайно, ситуація інша. Взяти хоча б харчування. У нас на нього передбачено 4,05 грн. на день, там – всі 60! Не порівняти й побутових умов. Для лікування, реабілітації вони теж дуже важливі. Це суттєво, де відпочиває людина – у комфортабельному номері на 1-2 місця, чи в обшарпаній кімнатці гуртожитського типу з кількома сусідами і «зручностями» в кінці коридору.

Так, Миронівська лікарня відповідного лікування для свого часу була на належному рівні, але сьогодні – це вже вчорашній день. Приміщення збудовані у 1968 році жодного разу капітально не ремонтувались, застаріло обладнання. Перше знайомство з медичним закладом справило на мене гнітюче враження. Відповідні висновки зробив і начальник головного управління здоров’я облдержадміністрації О.І. Ремінник, оглянувши ванне відділення. Якщо в такому стані основа лікарні, образно висловлюючись, наш хліб, то шо вже казати про інше?

-   Часи занепаду все-таки далися взнаки…

-   Після стрімкого розвитку – від 10 ліжок і 2 ванн у пристосованому приміщенні бальнеологічної лікарні у 1957 році до 150 стаціонарних місць та стількох же у пансіонаті і 40 ванн, які працювали у дві зміни у 70-80-і роки – нинішню ситуацію оцінити важко. Хоча, напевне, гірші часи таки позаду. Після Чорнобильської катастрофи, у зону забруднення якої потрапила й Миронівка, розпаду СРСР, економічних негараздів 90-х кількість місць поступово зменшилась до 25. Робота «вхолосту» вела до закриття лікарні. Може б так і сталось, якби не тодішній начальник обласного управління охорони здоров’я В.В. Єлагін, котрий надав великого значення збереження цього унікального для області медичного закладу. Завдяки йому і маємо нині 75 бюджетних ліжок та 10 платних.

Зацікавлене у розвитку Миронівської лікарні відновного лікування і нинішнє керівництво області, зокрема губернатор В.І. Ульянченко, яка особисто відвідала наш заклад, обласна рада, комунальною власністю якої він є, головне управління охорони здоров’я. Вони обіцяють підтримку. Але ж фінансові ріки не такі й повноводні. І якщо говорити про пріоритети в медицині, то будемо реалістами: розвиток відновного лікування сьогодні ніхто не поставить поперед онкології та кардіології, бо є речі важливі, а є життєво необхідні.

-   Який же вихід із ситуації ви бачите? Чи є у лікарні майбутнє?

-   Вихід підказують ті 10 ліжок, так званого спец фонду. Це свого роду інвестиції в медицину. Так, наш основний контингент – пенсіонери, інваліди, люди з невеликими доходами. Їх лікували, лікуємо і будемо лікувати за рахунок бюджету. Але сьогодні багато людей мають можливість і бажання вкладати гроші у зміцнення свого здоров’я. Однак і вимоги до лікарні у них високі. Такий пацієнт бажає не тільки отримувати якісні послуги, а й мати комфортні побутові умови. Саме тому ми почали ремонтувати і переобладнувати кімнати для проживання хворих. Оснащено поки три «люкси» – з душовими кабінками і санвузлами, зручними меблями, холодильниками, телевізорами, розраховані на одну та дві особи. Пацієнти вже оцінили це. За 6 місяців 2008 року надходження від ліжок спец фонду удвічі більші, ніж за 2007 рік. Зароблені кошти спрямовуємо на розвиток матеріально-технічної бази. Ремонти почали практично скрізь, де в них була потреба. На другому поверсі ІІ-го корпусу замінили старі вікна на пластикові, обладнали санвузол з душовими, зробили косметичний ремонту діючому ванному відділенні, побутових і господарських приміщеннях та ін. Приводимо до належного стану й свердловини. Почали закупляти нове обладнання. Вже придбано сучасну ванну для підводного витягування, гальванічну ваннну для ніг, сучасні інгалятори, парафінонагрівачі…

Наш орієнтир – міжнародні стандарти мед послуг та побуту хворих. Наблизитися до них і допомагають платні ліжка. Можливо, не такими темпами, як хотілося б, адже для того, щоб змінити все і відразу, необхідні значні капіталовкладення. Коли фінанси ледь «капають», правду кажучи, не знаєш, за що братися в першу чергу – все важливе, все потрібне, і все, на жаль, запущене.

Погоджую ось документацію для реконструкції недіючого нині ванного відділення. Не міг навіть уявити, скільки паперів потрібно оформити, щоб викинути 20 старих ванн і облицювальну плитку та на їх місце поставити те ж саме, тільки сучасне. Що й казати про потребу в коштах? Мабуть, легше було б знести все старе і збудувати нове, але для цього потрібний великий інвестор. Можливо, він колись і з’явиться, адже існували свого часу плани будівництва другої черги лікарні. Це б виправдало себе, адже захворювання опорно-рухового апарату і периферійної нервової системи зростають, молодшає остеохондроз, при якому дуже ефективна радонова вода. Окрім того, вона позитивно впливає при деяких поширених нині захворюваннях серцево-судинної системи, статевої сфери як у жінок, так і у чоловіків, шкіри…

-   Олександре Петровичу, хворі із задоволенням гуляють подвір’ям лікарні. Тут так гарно, ніби дійсно в санаторії…

-   Ці клумби, алейки, впорядкований берег ставу – результат старань усього колективу. Коли я прийшов сюди працювати, поставив свої вимоги. Люди зрозуміли, що не можна жити по-старому. Вигрібали, вимітали, косили, бетонували, обрізали старі дерева, фарбували ті напівтрухлі вікна, які поки що не в змозі замінити, садили квіти, ялинки, відчищали багаторічні відкладення заліза на ваннах… Зате результат тепер тішить: подвір’я стало охайним, затишним, приміщення ніби посвітлішали і попросторнішали.

-   З усього видно, ви задоволені колективом лікарні. Назвіть кращих працівників, вашу опору в роботі.

-   Я нікого не хочу виділяти. Увесь медичний персонал нашого закладу – це фахівці високого рівня, які знають свою роботу і віддані їй. Багато хто пережив разом з лікарнею складні часи, коли доводилось працювати на 0,5 і навіть 0,25 ставки. Те, що роблять ці люди за свою невеличку зарплату, заслуговую найвищої похвали. Вони розуміють, що хворим, по великому рахунку, немає ніякого діла до їхніх заробітків, а послуги повинні бути якісними, в кімнатах – чисто, їжа – свіжою та смачною. Все це, звичайно, контролюється. Наприклад, я будь-коли, без попередження, можу зайти на кухню, щоб перевірити санітарний стан, зняти пробу з призначених для хворих страв.

Проблеми виникають з підсобними працівниками. Хороших на нинішнє зарплату утримати важко, а ті, хто робить за принципом, аби день до вечора, нам аж ніяк не підходять: лікувальний процес не повинен перериватись, радон необхідно подавати за будь-яких умов.

Свого часу електропідстанцію і котельню було передано місту і тепер ми залежні від служб, на які не можемо безпосередньо спливати. Це також ускладнює роботу.

-   Олександре Петровичу, якою ви бачите в своїй уяві водолікарню в майбутньому?

-   Це, скоріше, не лікарня, а лікувально-профілактичний комплекс на основі радону зі сучасними діагностичними можливостями, де не тільки повертають здоров’я хворим, проводять реабілітаційні заходи, а й попереджують захворювання. Це – комфортабельні корпуси, прекрасні санаторні умови в мальовничому куточку міста, який вже й сьогодні називають оазисом здоров’я з особливою аурою.

Я маю підтримку в своїх намірах наблизити обласну лікарню відновного лікування до цього ідеалу і вірю, що до закладу, який за півстоліття свого існування прийняв майже 380 тисяч хворих, знову повернеться дещо призабута його слава.

-   Зичу вам успіху у реалізації задуманого. Може, дійсно колись у переліку всесвітньо відомих курортів, таких як Трускавець, Миргород, Хмільник, буде звучати і наша Миронівка?