Газета "Ярмарок"

- А мрія у Вас є?

- Я хотів би дожити до того часу, щоб хірург займався тільки хірургією. Що це значить? Щоб не боліла голова про те, що чогось у відділенні не вистачає чи немає взагалі. Знову ж таки згадую роботу у Франції. Приходжу в лікарню о 8-й, мій хворий лежить на операційному столі, злагоджено працюємо з медичною бригадою. Там нема проблем з тим, що щось не готове, чогось не вистачає чи просто нема, чи закінчився кисень та ін. А це дуже важливо. Помити руки, здавалося б, дрібниця: відкрив кран і вода тече. А ось у Франції система колінного включення. Вода йде не стерильна, а знезаражена. Користуються лікарі й одноразовими губками, насиченими розчином з йодом та ін. Використав - викинув. Цивілізація. Матеріали на кожну операцію одноразові, вони ніде не рвуться. Я можу оперувати не тільки одного хворого вдень, а й 2, і 3… У Франції недопустимо, щоб на 2 чи 3 операції лікар йшов у одному й тому ж халаті. А на Україні ми так робимо через економію.

- Чи не було за Ва-шої практики, щоб під час операції зникало світло? Або йдете на операцію, хочете мити руки, а води нема?

- З водою ні, а от зі світлом було. З водою й не може бути проблем, бо лікарня має свою водокачку, стоїть водонапірна башня. Зі світлом "сюрпризи” пару разів були точно. Як виходили з ситуації? Терміново телефонували до РЕМу, пояснювали ситуацію і протягом 5-7 хвилин включали світло. Коли є електрична енергія.

Нині ми забезпечені автономним живленням. Воно йде у 2 точки - операційну та пологовий зал.

- Яку премудрість Ви винесли для себе за довгі роки в хірургії?

- По-перше, хірургію потрібно любити як жінку. Віддано. Інакше - то не хірургія. По-друге, до хворого потрібно ставитися так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе. Коли ти потрапиш до рук іншого лікаря…

Любити хірургію і хворого… Особливо літніх людей. Бо вони за своє життя нічого доброго не бачили від держави - ні від тієї, ні від цієї. Проробили вік у чорному тілі, а яку пенсію отримали - 500 гривень?

Хтось сказав: поганий той лікар, після розмови з яким тобі не стало легше.

В онкології працювати не зміг би. Я просто це важо переношу. Пам’ятаю, був студентом і нас водили в онкологічне відділення. Важко передати ті відчуття, коли я дивився на хворих дітей… Навіть зараз, коли потрапляю по роботі в онкоінститут, виходжу сам звідти хворий. Людина, зрозуміло, пристосовується до всього. Але морально для мене це дуже складно.

- Чим Ви любите займатись у вихідні, коли випадає відпочити від роботи і побути вдома?

- Я - домосід. Риболовлю не люблю. Мисливство просто ненавиджу тільки за те, що не розумію людей, які можуть вбивати, а потім ще й радіти від цього. Я люблю природу - приїхати на берег річки, дивитись на струмок, як біжить вода, просто походити по лісу (навіть без ніяких грибів). Нещодавно в одну із субот ми виїхали з дітьми в ліс, походили, посиділи 3-4 години. За цей час встигли зробити навіть шашлики. Розрядки і задоволення від такого проведеного часу - на цілий місяць. Що дивлюсь по телебаченню? Після попередніх дострокових виборів новини і усі політичні передачі не дивлюся. Принципово. У полі моєї уваги - "Анімал планети”, "Дискавері”, "Тоніс”, які показують передачі про природу. А ще я - футбольний вбо-лівальник, я б сказав - фанат. Недавно змінив навіть тюнер, щоб дивитися спортивні передачі ті, які я хочу. Захотів, наприклад, іспанський футбол - будь ласка. До речі, це захоплення у мене з 1961 року.

- А книги улюблені є?

- Звичайно. Якщо коротко, то - Джером К. Джером "Трое в лодке не считая собаки”, Ільф і Петров "12 стульев”, Гашек "Пригоди солдата Швейка” (тут багато мудрих порад і думок), лікар-анестезіолог Юлій Крелін "Письма к сыну” і "На что жалуетесь, доктор?”, Павло Бєйлін "Поговори со мною, доктор”, дитячий хірург Долецький "Мысли в пути”, Андре Моруа "Письма к незнакомке” й "Письма к сыну”. А ще - детективи Агати Крісті, де спочатку йде голова, а потім кулак або зброя.

- А про працівників відділення що скажете?

- Я радий, що колектив хірургічного відді-лення за 5 років моєї праці практично не змінився - він стабільний. Тут люди віддаються роботі, причому добросовісно. З радістю відмітив би лікаря-хірурга Григорія Заїку, медичних сестер Маргариту Павлюк, Галину Жирну, Надію Кукобу, Наталію Йовенко, Ольгу Тищенко, операційну сестру Тетяну Литвин, старшу медичну сестру Ольгу Купрікову, санітарку Ніну Федусенко. Колектив у нас хороший - поганих працівників немає. А керівнику потрібно завжди починати з себе. Адже у чужому оці, як кажуть, ми пилинку бачимо, а у себе часто колоди не помічаємо. Принципово вчу своїх підлеглих не підвищувати ні на кого голос.

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

Моя розповідь була б неповною, якби я не відвідала палати і не надала слова хворим.

Ось що сказав миронівчанин Іван Доник: "Моє життя після ДТП врятував Виговський. Як встану - вклонюся низько, від душі і Анатолію Анатолійовичу, і травматологу Юрію Анатолійовичу. Я дуже задоволений обслуговуванням у цьому відділенні. До мене уважні і Григорій Заїка, і Володимир Погребний, і Віка Юріївна - підходять, питають, уважно слухають. Тут люди на своєму місці”.

До бесіди долучився сусід по палаті Володимир Іванович - пенсіонер. Прізвище озвучити не захотів. Але акцентував на тому, що одну й ту ж роботу можна зробити по-різному. А тут її роблять якнайкраще, з душею.

Тепер мені й не дивно, чому на День міста міський голова почесно відзначив Анатолія Виговського за багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм, чуйне доброзичливе ставлення до людей і золоті руки хірурга.