Понеділок, 15.07.2024, 21:01 | Приветствую Вас Гість

Газета "Ярмарок"

Главная » 2009 » Вересень » 22 » СЕКРЕТИ “МОЛОДОСТІ” ІВАНА ШКАРОВСЬКОГО
СЕКРЕТИ “МОЛОДОСТІ” ІВАНА ШКАРОВСЬКОГО
19:18
На порозі свого 70-річчя Іван Миколайович ще, як кажуть, “хлопець хоч куди”. Невисокий, але міцно збитий, він і на сьогодні може дати фору набагато молодшим за себе у будь-якій справі. І той, хто його добре знає, безпомилково назве і головний фактор його тривалої “молодості”. Він - із породи непосид, із тих, хто і хвилини не всидить без діла. А рух, як відомо, це і є життя, еліксир трудового довголіття.

Діло, за прислів’ям, майстра боїться. Відповідно для майстра не страшна будь-яка робота. І хоча основна професія Івана Миколайовича - механізатор, насправді ж він вміє все, що потрібно в домашньому господарстві. Отож у своїй господі він і агроном, і зоотехнік, і садовод, і столяр, і електрик, і селекціонер. А маючи стільки суміжних професій, завжди знаходить для себе заняття.

У Бендюгівці його називають “хазяїном”. І він цілком відповідає цьому визначенню. Подвір’я - як повна чаша. Добротний цегляний будинок, сарай з літньою кухнею, льох, криниця, гараж та інші господарські будівлі становлять компактний архітектурний комплекс, в якому, здається, немає нічого зайвого, все на своєму місці. Відразу за ворітьми - ряд висаджених ним вишень. Весною, під час цвітіння, тут справжній райський куточок. Через дорогу від подвір’я Шкаровського знаходиться сільський парк. Так ось навпроти двору Івана Миколайовича він найекзотичніший. Поруч з декоративними деревами тут ростуть вишні, черешні, абрикоси, горобина, висаджені ним особисто.

Вирізняється на фоні інших і берег у кінці городу в сільського хазяїна. Він завжди викошений, а замість бур’янів там ростуть знову ж таки висаджені ним кучеряві верби та червоноягідна горобина.

Атрибутами справж-нього сільського господаря можна назвати у господі Шкаровського ще й чи не найсмачніший у Бендюгівці виноград, велику ділянку з полуницями, садком і, звичайно ж, невеличкий тракторець та зеленого кольору “Жигулі”.

Втім, якщо майже все перелічене вище - справа рук і вміння Івана Миколайовича, то транспорт - то подарунки від доньки. Світлана знайшла своє місце у далекій Тюмені. І з часом влаштувалася там, маючи батьківський непосидючий характер, досить-таки міцно. Займається бізнесом, завдяки йому побачила світ і сама і дала можливість у певній мірі зробити це на старість і батькові. Зрозуміло, що на Канарах Іван Миколайович ще не був і туди не збирається, але завдяки новенькому авто частенько буває у райцентрі, а ще на улюбленій рибаловлі, для якої стали доступні най-ближчі до Бендюгівки Стави - Мекка районної риболовлі…

Втім, у сучасному парадоксі, що не він дочці, а вона йому зробила такі цінні подарунки, особистої вини Івана Миколайовича абсолютно немає. Він все життя, Бог цьому свідок, трудився на сім’ю і на колгосп, як тільки міг…

Дитинства у нього по суті й не було. Бо припало воно на війну і післявоєнний період. До того ж рости довелося без батька. Та, власне, й без матері. Вона працювала на фермі дояркою, а тому вдома її хлопчина практично не бачив. Виховувала його, по суті, тітка і вулиця.

Справжнє життя він пізнав тільки під час служби в армії. Тут вперше скуштував справжньої їжі, позна-йомився з міським життям, а ще побачив море (служив в Одесі). Звичайно, що після всього цього своє майбутнє він подумки міцно пов’язував з подальшим навчанням, життям у великому місті. Натомість - залишився… у Бендюгівці. Першим, кого зустрів Іван Миколайович у рідному селі після демобілізації, був бригадир тракторної, згодом знаменитий орденоносець Іван Покрепа. Він то і визначив його долю. “Іване, - уже при першій зустрічі переконував юнака, - та кращої професії, як механізатор, сьогодні не знайдеш. Гарно зароблятимеш, будеш в пошані та, зрештою, й - при матері, якій вже самій буде важко…” Останній аргумент бригадира став найпереконливішим, і замість омріяного міста вчорашній солдат потрапив на тримісячні курси механізаторів у сусідню Мирівку.

Першим його трактором у далекому 1962-му став гусеничний КДП-35. А першим екзаменом на механізаторську майстерність стало завдання бригадира “відбити” плугом польову дорогу між полями. За цією роботою його і застав тодішній голова мирівського колгоспу Петро Личак. Вийшовши з машини і побачивши рівну, як струна, борозну обабіч “грунтівки”, він не стримав свого захоплення: “Це хто ж у нас такий майстер?” А почувши у відповідь прізвище незнаного ним до цього Шкаровського, пророче сказав: “Буде з хлопця добрий хлібороб”.

І таки не помилився керівник. Молодий механізатор і справді став помітною фігурою на Бендюгівській тракторній. На ходу освоював нову техніку і механізми, сіяв і збирав цукристі, очолював городню бригаду. Майстерність механізатора завжди підкріплював бережливим ставленням до техніки, а ще високою виконавчою дисципліною і своєю безвідмовністю. Керівник бригади знав: на Шкаровського завжди можна покластися, як на самого себе, такий не підведе.

Переглядаючи підшивки районки за 70- 80-ті роки, з посмішкою читаю “бойо-ві” рубрики тих часів. Одна з них - “Тваринництво - ударний фронт”. Втім, це сьогодні, коли від галузі залишилися лише “ніжки і ріжки”, подібна рубрика викликає сміх, а тоді тваринництво справді було фронтом. Трудовим. Всі сім приміщень, які нині нагадують собою руїни після бомбардування, на Бендюгів-ській фермі були заповнені худобою. І майже півторатисячоголове стадо треба було годувати. Тричі на день. Причому вчасно і якісно, у будні і вихідні, у зливу і заметілі. А для цього “фронт” потребував саме майстерних і безвідмовних працівників. Таких, як Іван Миколайович Шкаровський.

Понад 20 років віддав він Бендюгівській фермі, яка в ті часи славилася в районі високою продуктивністю корів. І запорукою тих високих надоїв, без сумніву, була і його надійна праця. Щоб вчасно нагодувати корів до вранішнього доїння, механізатору доводилося вставати о 2-3 годині ранку. Тільки встигав заїхати додому поснідати, а вже треба було думати про обідню годівлю тварин, а згодом - і про вечірню. У домашнє подвір’я повертався, як правило, затемна. Про вихідні, святкові дні нічого було й заїкатися. Хто тягне, як відомо, того й поганяють. Шукати йому заміну ніхто не хотів, та й вибирати, чесно кажучи, було ні з кого. Здавалося б, досвідчені трактористи на фермі чомусь враз втрачали свою майстер-ність, виламуючи кормороздавачем двері в корівниках чи руйнуючи годівниці. Та й вставати о 2-й годині ранку особливо бажаючих не спостерігалося.

- Коли ламався мій трактор, - згадує Іван Миколайович, - “на ногах” були всі спеціалісти господарства. Намагалися пошвидше знайти потрібну запчастину, щоб Шкаровський був на фермі.

І він, по суті, не вибував із неї, обділяючи у всьому і себе, і, насамперед, свою сім’ю. У своєму прагненні не підвести колектив, інколи доводилося вдаватися і до ризикованих варіантів. Як, наприклад, транспорту-вання малопотужним Т-40 двох кормороздавачів та причепа, заповнених фуражем. Найменша неуважність чи необережність могла закінчитися плачевно, насамперед, для водія такого автопоїзда. Але хто тоді думав про себе. Дбати треба було про Батьківщину, яка для нього “починалася” з колгоспу “Дружба” і Бендюгівської ферми.

За свій по-справжньому каторжний труд Іван Миколайович не має, на жаль, високих нагород і звань. Їх одержували, як правило, голови колгоспів, бригадири і завідуючі фермами. Йому ж перепадали грамоти, ювілейні медальки і “цінні подарунки” у вигляді настінних чи наручних годинників. Хоча платили, у порівнянні з іншими, непогано. Втім, чому платили? Він сам заробляв високу зарплату власним потом і кров’ю для того, щоб облаштувати, як слід, домівку, вивести в люди дітей.

Від ферми, як, власне, і від праці в колгоспі, його відірвав лише черговий удар долі. У 1994-му він став вдівцем, залишившись з 82-річною матір’ю. А ще - пенсіонером. Завчасно, як механізатор.

Втім, то хіба що для міських жителів вихід на пенсію асоціюється із заслуженим відпочинком. Для селянина, та ще й непосидючого, його ніколи немає. Свою трудову діяльність він, по суті, продовжив тепер уже у домашньому господарстві, тримаючи разом з іншою дружиною (теж вдовою) і корову, і свиней, і птицю, і дві земельні ділянки. Сьогодні, правда, корови вже немає, але роботи, як уже зазначалося вище, для справжнього господаря завжди вистачає.

Моложавий з виду, молодим залишається Іван Миколайович і в душі. Якщо його ровесники віддають перевагу сидінню, особливо у теплу погоду, на лавці, чекаючи, з ким би поговорити про складнощі ни-нішнього життя і особисті болячки, то він весь час у русі. Майструє, вигадує різні пристосування для домашнього господарства, переглядає риболовецьке знаряддя, доглядає за квітами. А ще обов’язково переглядає газети, а ввечері – телепередачі. Особливо любить політичні шоу. Засуджуючи той розбрат, який точиться у вищих ешелонах влади, він, в той же час, категорично не згоден з тими, хто ратує за повернення радянських часів.

- За роботою я практично не бачив життя. Але так і не зміг з різних на те причин купити собі авто. Зате ж на власних іномарках до мене сьогодні приїжджають не тільки діти, а вже й внуки, - аргументує свою позицію Іван Миколайович.

Саме цей фактор, незважаючи на всі складнощі прожитих років, і дозволяє йому відчувати себе молодим і тілом, і душею.



Категория: Новини Кагарлицького району | Просмотров: 1039 | Добавил: yarmarok | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Меню сайта
Разделы новостей
Новини сайту [21]
Новини сайту
Новини газети "Ярмарок" [5]
Новини газети "Ярмарок"
Новини Миронівського району [21]
Новини Миронівського району
Новини Кагарлицького району [24]
Новини Кагарлицького району
Новини Богуславського району [1]
Новини Богуславського району
Новини Рокитнянського району [0]
Новини Рокитнянського району
Новини Обухівського району [2]
Новини Обухівського району
Статті про місцеві події [11]
Статті про місцеві події
Форма входа
Календарь новостей
«  Вересень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Поиск
Друзья сайта
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наш опрос
На цьому сайті Ви знайшли, те що шукали?
Всього відповідей: 427
Мини-чат
200