Газета "Ярмарок"

У цій експедиції взяли участь діти різних районів області, волонтери, працівники центру сприяння молоді. Серед них були і учні Ставівської ЗОШ І-III ступенів: Микола Анкуца, Руслан Бащенко, Максим Лісовий, Іван Саєнко, Юлія Ступак, Яна Ступак та керівник групи Микола Шепелявенко.

У перший день ми прибули до міста Києва, де відвідали музей «Київська фортеця». Нам запропонували цікаву екскурсію, після чого відвезли до с. Ходосієвки, звідки і почалася експедиція. Першим об’єктом на нашому маршруті був підірваний дот, на якому була табличка з написом: «Здесь при обороне г. Киева с августа 1941 года в бою с немецко-фашистскими захватчиками взорвали себя вместе з дотом неизвестные бойцы 28-го, отдельного пулеметного батальона Киевского укрепрайона. Они погибли, не склонив перед врагом головы. Вечная слава героям!». Після цього доту ми відвідали братську могилу, де були захоронені рештки 14-ти невідомих солдатів. Того ж дня відвідали ще декілька дотів та дот № 131 ім. Якуніна в с. Кременищі.

Гарнізон 131-го доту під керівництвом лейтенанта Якуніна навіть у повному оточенні чинив запеклий супротив німцям. Фашистам довелося застосовувати вогнеметні танки, щоб затихли кулемети «Якунінського» доту. Усі захисники споруди загинули. Поряд із дотом стоїть пам’ятний знак, який увічнює подвиг кулеметників, а в центрі Кременища височить могила лейтенанта Якуніна, сержанта Максимова та тринадцяти невідомих воїнів і пам’ятник - бронзова постать солдата.

Під вечір наша група розбила наметове містечко, розпалила багаття, приготувала смачну вечерю. Після цього ми провели мітинг пам’яті.

Наступного ранку наша мандрівка продовжилась. Ми здійс-нили перехід від с. Кременища до Віти Поштової, потім до Юрівки та до Крюківщини. На своєму шляху зустріли багато дотів, але най-цікавішим для нас того дня виявився дот, до якого ми навіть не змогли підійти ближче ніж на 30 метрів. Ця споруда виявилася однією з наймальовничіших та найзагадковіших в усьому КиУРі. 127-й дот збудували в заплаві річки Сіверка біля підніжжя схилу глибокої балки. У повоєнні роки тут спорудили загату, яка утворила ставок і затопила нижню частину двоповерхової споруди, тому зараз до неї можна дістатися лише човном. Але навіть здалеку дот, що височить над плесом, має вигляд гордого й неприступного.

Того вечора ми також розбили наметове містечко та провели вечір творчості «Темная ночь», де нам розповідали вірші та співали пісні про війну.

Третього дня ми здійснили маршрут: с. Крюківщина - с. Петрівське - с. Білогородка. Ми змогли побачити один із найбільших дотів - № 205. Він є найбільшим тому, що має багато підземних тунелів, але, на жаль, нам не вдалося відвідати дот з середини, бо всі ці тунелі були затоплені ще в воєнні роки.

Також того дня ми прибули до с. Білогородки, де змогли ознайомитися з найбільшим дотом, який зміг уціліти після війни. Катакомби його дуже великі, ходити по них було одне задоволення, незважаючи на те, що там холодно і cиpo. Раніше в цьому доті жили солдати. Ми навіть змогли побачити, в яких умовах вони жили.

Четвертого дня готувалися до виступу у районному літературно-театральному концерті «...І вічний спомин». Вивчали вірші і пісні про війну, займалися благоустроєм території, ходили купатися на річку та розповідали цікаві історії біля вечірнього багаття.

П’ятий день став останнім. Підйом - о 3.30 ранку, а о 4-й годині пролунала хвилина мовчання, яка наголошувала, що 22-го червня розпочалася війна... Наш табір провів лінійку пам’яті. Уже потім до доту з’їхалося багато людей та ветеранів війни. Прибув священик та голова сільської ради с. Білогородка. Виступили заступник голови облдержадміністрації В. Кондрук та голова райдержадміністрації Києво-Святошинського району Я. Добрянський.

Ця поїздка залишила неабиякий слід у нашому житті. Нинішнє покоління дітей та молоді, які знають про війну лише з кінофільмів, з книжок та розповідей стареньких очевидців, мають потребу у тому, щоб їм розповідали і показували правду.

Під час експедиції ми з величезною цікавістю та увагою слухали розповіді своїх ке-рівників. А побувати у справжнісінькому доті, підземеллі часів війни, було для нас неабиякою подією. Я переконана, що тепер всі учасники експедиції засвоюватимуть уроки з історії з більшим ентузіазмом, а період Великої Вітчизняної війни і, зокрема, оборону Києва уявлятимуть не лише за текстами з підручника.

Втім, і серед дорослих, напевно, навряд чи знайдеться байдужа до таких речей людина. Самотужки пройшовшись підземними лабіринтами, спостерігаючи за навколишнім світом у вузьке віконце бійниці доту, переосмислюєш і по-іншому сприймаєш ті події, які відбувалися на цій землі багато десятків років тому у воєнне лихоліття. Хочеться низько схилити голову перед мужніми оборонцями Києва.